4 вершники апокаліпсису обухівської культури

Спочатку думалося написати щось розлогіше і пафосніше. Але, тексти читають мало, тому картинка зайшла швидше.

Власне, її мета не образа, як може здатися комусь.

ЇЇ МЕТА — актуалізація проблематики у власній голові…

ІСТОРІЯ ЦЕ НАУКА, А НЕ ФАНТАЗІЯ

..тій, в котрій я переконаний, що допоки вчителі, музейники, науковці і тд Обухова не пройдуть бліц-курс історії України від палеоліту і до раннього модерну і не навчаться бодай розрізняти трипільців від ямників і їх разом чи окремо від ранніх слов’ян, називати знанням той ворох домислів і перекручень, що панує у їх головах просто не варто. До речі, можна просто один вечір не полінитися і самостійно почитати Вікіпедію. Тим, хто робитиме це уважно на мить чи дві обов’язково стане соромно. Але, сильно.

ОБУХІВ – ЦЕ ТЕРИТОРІЯ, А НЕ НАЦІЯ

Крім того, варто усвідомити що історія Обухова і ширше, її культура, це не реквізити якоїсь однієї богообраної групи людей, чиї предки “сіяли тут хліб ще з часів палеоліту”. Це, перш за все, історія території, котра знала чисельні переселення в Обухівську балку і з неї; пожежі, згони, війни і тд. Звичайно, це також історія людей, незалежно від походження, від малоазійських трипільців до балтійських неврів, від готів Германаріха до татар Острозського, від російських дворян до єврейського штетлу. І, звичайно ж, українців. Просто не лише їх. Історія – вона про включеність до процесу всіх, а не обраність окремих.

КУЛЬТУРА — ЦЕ ЦІННОСТІ, А НЕ ПОЛІТИКА

Ще одна проблема, частково похідна від попередньої, заважає розвиватися культурі Обухова як явищу. Це її крайня політизація і постійний пошук ворогів там, де їх зроду не було. Політизація передбачає безумовний поділ всіх на своїх і чужих за принципом “друзям — все, ворогам закон”. І тут не суттєво, патріот ти чи ні, замість тебе це вирішать ті, хто самоуповноважив себе на це. Вони ж переконані у тому, що історик має бути патріотом, хоча очевидно, що тоді він стає пропагандистом. В той час, коли історик має бути науковцем, а як громадянин — патріотом. Це різні площини, взаємодоповнюючі, але, не тотожні.

КУЛЬТУРА — ЦЕ МАЙБУТНЄ, А НЕ ЛИШЕ МИНУЛЕ

І насамкінець. Культура це не перманентні репліки зі зразків 19 століття. Звичайно, хтось має ходити у церкву, носити вишиванку і молитися на образИ в обухівських рушниках. Але, цим не починається і не закінчується культура. Це лише її частина, точніше, один з проявів. За її межами є і має бути маса інших зразків, можливо не кращих, але точно — не гірших, для інших цільових груп, передусім. Зрештою, ми не інкубаторські, наша сили у можливості бути різними.

Саме тому, шановні друзі,

ОБУХІВСЬКА КУЛЬТУРА це не пошук державності у епохах і народах, котрі мають до нас відношення як “Ангола до Англії, а Росія до Русі”;
ОБУХІВСЬКА КУЛЬТУРА це не відкрита чи латентна культивація ненависті до представників інших народів або “інакших” українців;
ОБУХІВСЬКА КУЛЬТУРА це не загорнутий у газету патріотизму оселедець пропаганди, ще у світі є такі цінності як гуманізм, емпатія, солідарність тощо.
ОБУХІВСЬКА КУЛЬТУРА це не безумовна апеляція виключно до народної культури з її вірою, вишиванкою, рушником тощо.

І головне. Вона має бути настільки широкою, щоб об’єднувати, а не відштовхувати тих, хто ніби-то не так говорить, не так молиться чи не з тими спить.