Обухівські водойми в світлі балтської топоніміки

Кожен, хто цікавився особливостями формування історичної топоніміки розуміє, що прості відповіді бувають лише у міському фольклорі.

Реальне ж коріння навіть всім відомих назв може критися там, де менше всього очікується. Для басейна Дніпра це, перш за все, походження гідронімів, – назв водойм, котрі не завжди, часто – ніколи не мають відношення ні до слов’ян, ні, тим більше, українців.

Розглянемо це тезово на прикладі магістральної водойми Обухова річки КОБРИНИ. Для цього пройдемося від загального до конкретного (гідроніми регіону) і від її витоків (“кубри”) до пойми (“луків”).

1. БАЛТСЬКА ТОПОНІМІКА БАСЕЙНУ ДНІПРА

Станом на сьогодні, ймовірно, найкраща праця, що кластеризує за мовною ознакою гідроніми басейну Дніпра це “ЛИНГВИСТИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ ГИДРОНИМОВ ВЕРХНЕГО ПОДНЕПРОВЬЯ» В.Н. ТОПОРОВА І О. Н. ТРУБАЧЕВА за 1962 рік.

Звичайно, Верхнє Подніпров’я не Середня Наддніпрянщина, а Середня Наддніпрянщина не територія “за порогами”. Втім, навіть в Білорусі автори ділять придніпровські гідроніми на:

• балтські
• слов’янські
• іранські
• угро-фінські
• тюркські
• і навіть іллірійські (балканські).

Для того, щоб ні у кого не було сумнівів, уточню, що Верхній басейн Дніпра це і Прип’ять також. Від Обухова раз-два, якщо міряти територію століттями колонізаційних процесів, котрі, вочевидь, йшли також із півночі. Але, про це згодом. Єдине, що більш чи менш очевидно в ситуації з Верхнім Подніпров’ям це домінування власне БАЛТСЬКИХ назв водойм.

2. БАЛТСЬКА ТОПОНІМІКА ПОРОССЯ

Йдемо далі, вниз за течією. Обухів — місто біля чи “на” Стугні, в “кишені”, що утворилилася в м’яких лесових породах корінного берега палео-Дніпра, ймовірно, в результаті відступу останнього льодовика. Крім іншого, Обухів і Обухівщина це ще й ПОРОССЯ, басейн р. Рось, однієї з центральних водних магістралей Середньої Наддніпрянщини.

Згідно з Т.О.РУДИЧЕМ (“НАСЕЛЕННЯ СЕРЕДНЬОГО ПОДНІПРОВ’Я I-II ТИСЯЧОЛІТТЯ ДО Н.Е. ЗА МАТЕРІАЛАМИ АНТРОПОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ”) “Палеолінгвісти фіксують численні балтські топоніми та гідроніми не тільки у зоні Верхнього, але і Середнього Подніпров’я”.

Своєю чергою В.П. ПЕТРОВ У НАРИСІ “ІСТОРИЧНА ГЕОГРАФІЯ ТА ПРОБЛЕМА СЛОВ’ЯНСЬКОГО ЕТНОГЕНЕЗУ НА МАТЕРІАЛАХ ГІДРОНІМІЇ” (ГІДРОНОМІЯ РОСІ І НАДРОССЯ) стверджує, що кордон “водної номенклатури” між балтами і слов’янами не проходив по Прип’яті. Про це, на його думку, свідчать чисельні гідроніми Поросся, включно з самою Россю, притокою Росавою тощо, котрі знаходять більше відповідників у балтських мовах, ніж слов’янських.

Відтак, можна припустити, що і якась частина нечисельних обухівських гідронімів очевидного звучання — незрозумілого значення і походження можуть мати просто неслов’янську, або змішану, як свідчить той самий Петров, природу?

3. ЛУКАВИЦЯ І КОБРИНА

В якості прикладу розглянемо класичну обухівську зв’язку Лукавиця — Кобрина. Місцева краєзнавча традиція наполягає на тому, що це дві назви однієї і тієї ж водойми. Втім, є й інша позиція. Про це пише в своїй праці “З ОЙКОНІМІЇ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ: ІСТОРИКО-ЕТИМОЛОГІЧНІ КОМЕНТАРІ” ОЛЬГА КАРПЕНКО.

За її словами

• ПОЛЬСЬКІ ДОСЛІДНИКИ у давній Лукавиці/Луковиці вбачають сучасну р. Кобрин, яку кваліфікують притокою Стугни.
• УКРАЇНСЬКІ ГІДРОНІМІСТИ пропонують локалізувати Кобрин як:

1-й ВАРІАНТ – притоку Маньки притоки Дніпра;

2-1 ВАРІАНТ – притоку Дніпра. Л. І. Похилевич розташовував м. Обухів на Кубрині, де Кубрина – фонетичний варіант гідроніма Кобрин, у якому голосний о замінений у, очевидно, під впливом наступного губного приголосного б.

У реєстрі “Словника гідронімів України” подано окрему статтю під гаслом Луківка притока Дніпра; с. Трипілля Обухівського району Київської області, в якій річку Луківку ототожнено з історичною Луковицею на підставі пол. варіанта 1596 р. Łukowica.

Виокремлення назви Луківка зроблено за рукописною працею ХІХ ст. Де-ла-Фліза. Підтвердження того, що йдеться про історичну Лукавицю (Луковицю) знаходимо в укладачів історичної пам’ятки, які також ототожнюють її зі сучасною р. Луківкою притокою Дніпра. Імовірно, що останні при цьому керувалися “Словником гідронімів України”. Інші джерела цей гідронім не фіксують. Отже, розгляд Луківки самостійною назвою або можливим лінгвістичним варіантом р. Кобрин залишається під питанням, пише вона.

Варто зауважити, що на карті Обухова 1837 року і деяких хронологічно та географічно суміжних (Нещерова. пр) Луківка познечена як р. ЛУКОВАЛИЩЕ (“сіножать”?).

Власне, певний час я тримався версії про те, що Лукавиця і Кобрина це різні річки. Разом з тим згодом перейшов на протилежні позиції. Її відпочаткова версія наполягає на тому, що Кобрина це притока (доплив) Лукавиці.

Відтак, згідно з Карпенко “Якщо вихідна форма гідроніма Луковица, тоді це дериват із суф. -ица від прикметника луковый ‹лука, порівняймо д.-руськ. луковый ‘належний луці або лукам (рибацьким, мисливським, сіножатним угіддям)’ порівняймо ще рос. діал. луковáя земля ‘земля біля вигину ріки, лугова земля’ , пол. łąkowy ‘луговий’.

За умови первісної форми Лукавица – суфіксальне утворення на -ица від прикметника лукавый, порівняймо д.-руськ. лукавыи ‘звивистий; виверткий’, ‘лукавий, підступний, хитрий’, укр. лукáвий ‘лукавий, підступний’, або назва відапелятивна, порівняймо, наприклад, ст.-пол. łękawica ‘дуга, вигин’. В основі ойконіма закріпився варіант Лукавица, підсумувала вона.

Що стосується Кобрини і походження цього слова.

Звичайно, не від слова “кобра”. Довгий час в місцевому краєзнавчому середовищі побутувала версія про давноруське походження слова і його значення щось на кшталт “брудної води”. Остання цілком резонує, оскільки витоки річки знаходяться над її долиною, а відтак і весняні повені могли бути значно потужнішими ніж зараз.

Втім, версія, котрої тримаюся я значно простіша.

Грунтується вона на двох “китах”.

ПЕРШИЙ. МОВНИЙ. Згідно зі згаданими вище Топоровим і Трубачовим є два балтські корені слова “Кобрина”:

• це СКОБРА, СКУБР, З ЛИТОВСЬКОЇ “SCUBRUS” (“ШВИДКИЙ”, «ПОСПІШАЮЧИЙ”, “КВАПЛИВИЙ”). ЩЕ ОДНА ВЕРСІЯ – “ДЖЕРЕЛО” (“РУЧАЙ”).
• і ця версія є домінуючою в моїй гіпотезі, це КУБАРЬ (КУБЕРИ, КУБРЬ). ЖЕМАЙТІЙСЬКЕ КАВБРА, КАВБРЕ, ЛИТОВСЬКЕ КАУБРІ — KAUBRE, KAUBURE, KAUBURUS – “ВЕРШИНА”, “ПАГОРБ”.

Варто зауважити, що особиста назва “Кобрина” не рідкість для сучасної Білорусі також.

ДРУГИЙ. КАРТОГРАФІЧНИЙ. На карті, походження і датування котрої невідоме, але більшість тих, хто працював з нею, схиляється до 17 ст (хто до початку, хто до кінця) серед назв, що збереглися (вона сильно пошкоджена) є і ЛУКАВИЦЯ і головне КОБРИНА І ВЕРШИНА обіруч (!)

4. ПОТРІЙНА ТРАНСОНІМІЗАЦІЯ

Власне кажучи, ще рік тому ми здійснили експедицію до витоків річки і з’ясувалися, що річка Кобрина витікає трьома джерелами з-під чудесної “столової” гори, котра на карті позначена словом Вершина, а візуально є так званим “червоним феніксом” у китайській геомантії — входом до долини однойменної річки.

Відтак, логіка ГІПОТЕЗИ наступна:

• Давноруський час. Початкова назва річки має давноруське семантичне походження і звучить як Лукавиця.
• Пізнє середньовічччя — ранній модерн, друга половина 16 — все 17 століття під горою з характерною назвою Кубрана (Вершина) течуть три джерела, котрі дещо нижче з’єднуються в одну течію.

Приблизно в тих же часах відбувається подвійна трансонімізація — перехід власної назви з одного об’єкту на інший.

Спочатку назва Кубранка (зараз Кобрина) поширюється з Вершини (Кубрани) на одне з джерел, притоків Лукавиці. Ймовірно, нею певний час позначають умовно горішню частину річки.

Лукавиця зміщується в рівнинну, плоску, лугову частину Обухова і, крім іншого дає назву однойменному населеному пункту — одному з прообухівських хуторів.

І фінал — балтська назва пагорба, що стоїть на вході до долини сучасного Обухова розповсюджується на всю течію річки, витісняючи Лукавицю спочатку в район сучасних “Школи-Піщаної” (власне, на луки, в пойму), а згодом, можливо за межі долини на болота і луки Гощева (вищезгадана Луква, Луківка, Луковалище).

Відбувається подвійна чи потрійна трансономізація. Спочатку назва гори розповсюджується на назву притоки, назва притоки на верхню частину річки, верхня частина річки на всю річку, стара назва витісняється за межі долини і набуває дещо іншого звучання – Луковалище, щоб згодом загубитися в часі і чисельних канавах після зміни гирла як Стугни так і самої Лукавиці — Кобрини.

ЗВІДКИ ТУТ БАЛТИ?

І дійсно?

Згідно з вищезгаданим Рудичем “В окремі хронологічні періоди Середнє Подніпров’я межувало з периферію балтського етнічного масиву. Балтів або їх предків бачать у складі носіїв низки культур доби бронзи (середньодніпровська культура шнурового кола, сосницька культура) та доби заліза (мілоградська та юхнівська культури). Не можна виключати можливої присутності балтів у складі зарубинецької та київської культур, а також серед населення колочинської, а можливо і волинцевської культури”.

Варто зауважити, що, як мінімум, милоградських, зарубинецьких і київських залишок в Обухові і біля нього більш ніж досить.

Один з найбільш яскравих прикладів, це могильник “Дерев’яна”, відкритий біля Обухова в середині минулого століття. Звичайно, мені хотілося б вбачати в ньому суто готський, можливо, вождівський, але це вже інша історія.

По суті ж, зауважує Рудич, до чоловіків з могильника Дерев’яна найближчими виявилися — збірна культури курганів Литви та збірна культури ґрунтових могильників Литви. Ще – серія вельбарської культури Масломенч (власне готи як я розумію).

Але чи варто шукати так далеко? Все-таки, між черняхівським могильником у Дерев’яній і першій згадці слова “Кобрина” практично півтори тисячі років.

Можливо, варто шукати значно ближче, адже Середня Наддніпрянщина після 1240 року зазнавала почасти поновної колонізації з різних боків, Волині і Поділля, зокрема.

Власне кажучи, одними з перших власників цих земель була шляхта ВКЛ — Юрша і Дорогостайські, котрі цілком могли заселяти ці землі вихідцями зі своїх більш північних маєтків.

На службі у Острозських, котрі мають більш ніж безпосереднє відношення до Обухова були татари і черемиси (марійці). Татар же селили, згідно з хроніками і біля Обухова і, ймовірно, в ньому (про останнє свідчить археологія).

Ще один, дуже дотичний доказ можливої присутності на території сучасного Обухова групи переселенців з Прибалтики це праця І.Д.Потєхіної КРАНІОЛОГІЧНИЙ КОМПЛЕКС МЕШКАНЦІВ МІСТЕЧКА СТАЙКИ XVII ст. І ЙОГО ПОХОДЖЕННЯ”.

В одному з проміжних висновків щодо населення середньовічного села за 18-20 км від Обухова вона пише, що “використання багатовимірного аналізу при співставленні з 21 східноєвропейською групою XVI—XVIII ст. показало, що серія з могильника Стайки не знаходить собі аналогій серед слов’янських серій, однак виявляє помірну подібність до двох балтійських груп, які репрезентують латишів і литовців”.

Ширше в її варіанті це звучить як:

…Виявлений північно-західний вектор антропологічних зв’язків чоловічого населення Стайок цілком вписується в історичну ретроспективу взаємодії балтських компонентів з давньоруським середовищем в межах Київського князівства. Антропологічні дані співвідносяться з аргументованим припущенням археологів про існування певної стратегії розселення різноетнічних груп в прикордонному просторі на півдні давньоруської держави (Моця 2018). Про безпосереднє перебування західнобалтських груп на південноруських землях свідчить відкритий нещодавно у Пороссі могильник давньоруського часу Острів 1, який попередньо датовано ХІ ст. (Івакін та ін. 2018, с. 156). На думку цих дослідників, поховані в могильнику Острів 1 могли бути переселенцями з балтських племен на родючі південно-руські порубіжні зі Степом землі, і київським князем на них було покладено обов’язки з оборони від нападів кочовиків. Аналіз антропологічних матеріалів цього могильника є надзвичайно важливим для висвітлення маловивчених періодів історії Східної Європи, зокрема, витоків окремих антропологічних компонентів у складі давньоруського і середньовічного населення території України…

***

Звичайно, версія про існування в певний середньовічний відтинок часу в Обухові локальної переселенської популяції прибалтів дуже умовне припущення, в основі котрого лежить ймовірно балтське походження спочатку пагорба, а потім і річки під ним.

Враховуючи фіксацію назви Лукавиця у 15 столітті (даровизна Юрші), Кобрини у 17 і витіснення (трансонімізацію) нею Лукавиці у 18, часовий портал, з котрого випірнули прибалтійські переселенці слід шукати в межах 16 століття, а саме часів, коли цими землями володіли Дорогостайські — Острозські.

Але це не гіпотеза, лише припущення, чітких доказів котрого станом на сьогодні немає.

Джерело: https://obukhiv.info/news/obukhivski-vodoimi-v-svitli-baltskoi-toponimiki/