Віталій Михайловський.ІСТОРІЯ. МОВА. ГЕОГРАФІЯ. Топоніми середновічного Поділля
Чесно кажучи, свого часу я купував цю книжку лише з 1 метою – знайти там сліди міграцій на територію Обухова, згадки про котрі зустрічав раз чи два. Cхожі, типові, похідні, первісні – які завгодно, топоніми-мости, котрі зв’яжуть дві локальні ойкумени – басейни Буга і Дніпра.
Втім, станом на сьогодні (і це не підлабузництво) я переконаний, що в переоцінці моїх очікувань від книжки взяли участь наступні, зауважені під час читання опції видання:
МАСШТАБНІСТЬ
Ця фундаментальна праця має бути на поличці кожного поважаючого себе дослідника-медієвіста або реконструктора раннього модерну.
БЕЗПРЕЦЕДЕНТНІСТЬ
Топоніми – моя пристрасть, а середньовічні і поготів. Відтак, книжка має лише 1 серйозний “недолік” – вона НЕ про Середню Наддніппрянщину . Очевидно, що станом на сьогодні подібного енциклопедичного викладу про наш регіон немає. Або він мені незнайомий.
ЕТАЛОННІСТЬ
Книжка не просто синонім грандіозної архівної роботи, по суті, вона еталон, зразок, структура котрого є класичною для майбутніх праць про інші регіони. Звичайно, якщо знайдеться хтось, заряджений ентузіазмом хоча би наполовину як автор.
До слова. Власне, свого часу я чув версію про те, що справжній богеміст має знати чеську, німецьку і латину, здається. Відтак, дослідник середньовічної української історії – рідну, польську, німецьку, латину, добре би турецьку, згодом – ідиш.
ОБРАЗНІСТЬ
На мене практично магічно (дається взнаки читання фентезі) впливають вказані у праці і характерні для тієї епохи топоніми, такі як “пустка”, “дворище”, “городище”, “урочище”, “пасіка”, “межа”, “горб”. Я довго не міг зрозуміти це екстатичне зачарування локусами, тому вирішив що це похідна від дитячого враження про «Двори Хаоса» з «Хронік Амбера» Желязни.
МЕТОДОЛОГІЧНІСТЬ
Книжка, по суті, методологічна в частині того, в який спосіб можна структурувати ці самі топоніми. Зрештою, з “Книги Київського підкоморія” (кінець 16-поч. 17 ст) можна виділити від 30 до 50 середньовічних обухівських назв, котрі цілком лягають на класифікацію автора “Поділля”.
Мені здається, що означення локусів в ті часи були тотожними в різних частинах України, оскільки ґрунтувалося на візуально спостереженій, а не адміністративній (як зараз) таксономії. Але, це вже інша історія.
***
Я ж рекомендую ознайомитися з топонімами та середньовічною історією Поділля, оскільки саме після цього духовного акта у мене закралися сумніви у першості Великої Волині, чий образ не втомлюється просувати ідеолог «нового українського консерватизму» Семесюк