Етнофутуризм по-українськи: від палеоліта до козаків

Я читав Осокіна (“Овсянки”), дивився його “Луговых жен небесных мари”, підмішував туди “Сердце Пармы” Иванова, осилив перший сезон “Территории” і, звичайно ж, віддав належне мерянському етнофутуризму. Останній цілком співзвучний з моїм обухово-синтоїстським уявленням про світ ідеального фентезі.

Крім того, мене цікавила сакральна георафія, малі культи і тому подібна архаїка Поволжя.

Двері до цього світу разом і з гуркотом закрилися рік тому. Згодом я ознайомився зі статистикою ліквідованих окупантів, значна (якщо не більшість на той час) частина котрих належала саме до фінно-угорської ойкумени. Ще було дуже обідно на тувінців і бурятів, котрі виявилися такими ж буддистами, як Здичавілі – православними.

Останні дошки на двері свого колишнього замилування ними я набив після інтерв’ю з Р. Безсмертним, котрий розповів про своє спілкування з представниками цього регіону під час окупації. Власне, їх “духовність” виявилася лише замиленою оптикою моїх антиколоніальних уявлень.

***

Сьогодні зранку я знайшов приблизний український відповідник того, що тамтешні культуртрегери свого часу назвали “етнофутуризмом” – художнім напрямом, котрий еклектично поєднував, Гагаріна, пр, і поволжські вірування тощо.

Український відповідник (принаймні, з огляду на техніку – колаж, кольористику, сюжетність) “етнофутуризму” – роботи харківського фотографа ОЛЕКСІЯ САМОЙЛЕНКА.

Звичайно, ви можете сказати, що це не зовсім “етнофутуризм” і буде праві. Втім, мене це вже не обходить, оскільки естетичний контакт відбувся.

Інтернет каже, що в його творчості присутні:

– палеоліт;

– трипільці;

– скіфи;

– грецькі колонії;

– Русь;

– козаки.

Можливо, я погано шукав, але допоки не зафіксував сторінки, де всі ці скарби мета-України жили би в одному місці, тому ділюся кращими зразками того, шо насмикав по різним джерелам.

PS. Світлана Денисюк – Alex Samoylenko (https://www.facebook.com/alex.samoylenko.90) – ось кого мав би побачити Обухів. Ну і ще ZWYNTAR (почути). Зрештою, у нашій північно-пороській історії теж є шо і кого естетизувати.

• Від Малишка до Малищенка і назад: казуси обухівського прізвищетворення
• Всі дороги ведуть в Обухів
• Шлях довжиною в три століття: “Бродяги” Бердяєви – від “Польщі” до Обухова
• Ігнатово чи Ігнатівці: хто був рідним, а хто двоюрідним дідом сучасної Українки?
• “Кобрина”: гора, джерело, човен чи рибацька снасть?

Джерело: https://obukhiv.info/news/etnofuturizm-po-ukrainski-vid-paleolita-do-kozakiv/