Любов і голуби по-обухівськи: що таке пристрасть довжиною у півстоліття?
Ним став Микола Іванович Побігай, 1951 року, мешканець вул. Франка (стар. «Хабрики»). Привітний, у всіх відношеннях приємний чоловік з відмінним почуттям гумору. В свої 70+ порається на городі, доглядає за голубами, має кілька копанок і непогано знає маловідомі сторінки історії Обухова. Під час монологу густо насипає в розмову імен знайомих, ситуацій і старих назв обухівських вулиць і кутків.
Ми сидимо у кімнаті його будинку і просим дивитися в камеру. Він мружиться від сонця з вікна і намагається «спетляти». Втім, якщо Ірина Володимирівна увімкнула камеру, шляху назад вже немає – треба говорити. І ми говоримо.
Щасливе дитинство
За його словами інтерес до голубів у нього з’явився досить рано, років у 8-9. Переносником вірусу цієї пристрасті став друг з дитинства і до сьогодні – Андрій Старук. Його старший брат переїхав до Боярки і лишив молодшому своїх голубів. Сталося це приблизно в 1959-1960 роках.
– Тоді ж я прийшов додому, понабирав дощок, склепав голубника і з тих пір почав займатися.
В 1964 на практичних уроках зі столярки я умовив викладача Миколу Теофановича і ми зробили голубника в школі.
Я навіть в Трипіллі в інтернаті заводив голубів. Приїхав додому, ми на вихідні додому їздили (субота-неділя), взяв свої дві пари голубів, у мене тоді були “миколаївські червоні біховості”.
Взяв дві пари молодих голубенят, відвіз їх у Трипілля посадив до того голубника. Відтак, у мене і дома були голуби, і в школі були голуби, – розповів він.
Так, за його словами, тривало певний час. Принаймні, в 1969 році голубник у школі ще стояв. А потім сталося те, що сьогодні вже нікого не дивує.
– Пізніше завхоз, а ним був кацап-сибіряк, того голубника віддав якомусь місцевому за банку горілки. Іншими словами – пропив. А там голубник був класний, великий, – згадує він.
Величина зграї
Говоримо далі. Мене, крім іншого цікавить, соціологічна, так би мовити, складова цього непересічного явища. Інколи, під час своїх вояжів пасторальним Обуховом я бачу функціонуючі або вже закинуті голубники. Відтак, питання, котре переслідує мене з тих пір, цілком резонне: хто в Обухові ще розводить голубів?
За словами Миколи Івановича багато хто. Менше ніж колись, втім, все ще є.
– На Піонерському (зараз Привітний, прим. авт.) провулку Василь Клюй, старий голубівник, йому під 90-то вже.
Ще був покійний Іван Скуб, зараз його син тримає.
Біля Вишки два чоловіки тримають.
На 8 листопада (зараз вул. отамана Зеленого) є перевулок Крупської (Квітнева?) там Вітька, він ще таксує у Центрі. І біля нього сусід — теж тримає голубів.
Андрій Старук до цих пір тримає.
Новенький приїхав до Обухова з Прилук і побудував дачу як повертати на Петровський, у нього є.
З Петровського до мене хлопці приїздили, на Блакитівці ще тримають.
По селам — Трипіллі, Жуківцям багато хлопців тримають.
Ось у мене бігає 5 курок — я виміняв їх на 10 голубів.
Приїхав з Мирівки хлопчина і я в нього виміняв, – розповідає Микола Іванович.
Стверджує, що голубів зараз тримати важко, оскільки на пенсію багато зерна не купиш.
– А як зерно купувати, то краще ж курку тримати, правда? Буває, шо вже хочеш їх позбутися, тоді ностальгія давить, дитинство згадується, хочеться голуба в руках потримати, – чи то бідкається, чи іронізує він.
«Обухівська вулична»
Що стосується порід, їх, в цілому, в Обухові багато. Втім, переважають так звані «льотні» (курські, миколаївські, бакинські), себто ті, що високо літають. Причини подібної симпатії цілком раціональні.
– Я тримаю «поштових» тому, шо «бойних», приміром, тут тримати важко — вони на місці крильцями машуть і коршун бере їх прямо в повітрі. Ззаду підлетів, за плечі взяв і все. А поштовий голуб швидкісний, тому і називається “спортивно-поштовий”. Він від коршуна тікає, принаймні, старається, – пояснює нам Микола Іванович.
Останнє питання довгим хвостом розтягується вздовж нашої розмови. Воно філософське і квапитися з відповіддю на нього не варто. Микола Іванович не спішить. Мій вечір теж нікуди не втече.
«Голубів не тримають тільки жлоби”!
Мене цікавить чи є перспективи у голубівництва чи воно як і багато ремесел кане в лету разом зі своїми носіями?
З першого погляду так і є, оскільки, за словами мого співрозмовника сьогодні тримає голубів від сили 15% від тих, хто робив це півстоліття тому.
– Заняття голубівництвом важко пояснити, каже він і зауважує фразу, котра робить наш вечір і настрій – у нас тут в Центрі жив колись найстарший голубівник, покійний дід Петро Петляник, так він казав шо “голубів не тримають тільки жлоби”!
Фраза не просто мем минулої епохи, до певної міри це слоган, котрий я хотів винести у заголовок репортажі, але, схаменувся 🙂
Ми говоримо і пробуємо знайти мотив, котрий підштовхував людей до цього видовищного, але не дуже практичного хобі.
Коріння голубоманії
Микола Іванович переконаний, що середній вік обухівських голуб’ятників більше 40 років, що це цілком зріла у усвідомлена пристрасть. Разом з тим, її, пристрасті, коріння, треба шукати у дитинстві сабжа.
У кого було “закладено” з дитинства, той зберіг якусь пристрасть до цього. А молоді зараз це непотрібно, у неї інші забавки.
У нас же не було інтернету, ми або пасли корів, або розводили голубів, – підкреслює він.
Ще одна причин, котра запросто може пройтися серпом по мрії це кошти. Вони потрібні для купівлі зерна, можливості займатися селекцією, міняти пари.
– Я раніше їздив у Київ, за 3 рублі купував на Куренівці голуба для того, щоб потім змінити у своїх забарвлення або іншу ознаку.
У Києві голуб міг коштувати 5-7 рублів, це були скажені гроші.
Був час коли мені так захотілося “київських світлих” розвести, що я їздив купував по 400 грв за пару. Привіз, пробував розводити, голубка втекла. Поїхав купив другу, віддав 250 гривень, – жартома бідкається він.
Куди тікають голуби
Чому тікають і куди тікають голуби? Виявляється. Все просто. Майже як у людей, схоже як у котів у собак.
Бо голуби часто вертаються туди, де вони народилися. Особливо важко утримати «спортивно-поштових» . Якшо взяли голуба, котрому більше ніж півроку, він обов’язково кудись втече.
– Років 20 тому у Київській (чи Черкаській?) області була зустріч іноземних ентузіастів, там запускали голубів. Після неї до мене прибився голуб з Норвегії з двома срібними кільцями. Я його зловив, закрив, підсадив голубку. Він більше року пожив у мене, так і не спарувався, потім днів 4 чи 5 він мотався, а згодом взяв курс на північний захід, – поділився він.
Ще одна історія відносно недавня. Полягає вона в тому, що домашні голуби можуть прибиватися до диких. До прикладу, свого часу в Центрі серед диких був класний поштовий, “мармуровий” такий, з кільцем, голуб.
Це не проблема, оскільки різні голуби схрещуються, але бажаного результату — нової ознаки, це не дає.
– Якшо це “поштовий”, то це “голуб-стріла”, а схрести його з “миколаївським” – вийде “голуб-тряпка”, – пояснює на прикладі він.
Їсти чи не їсти?
Ні, розводчики голубів не їдять. Звичайно, бувають винятки. Крім того, є спеціальні м’ясні голуби, це інша історія. Так, вони літають, але їх треба підсаджувати на драбину. Ще голубів можуть купувати ресторани. Але, конкретно він своїх не продавав.
Так, крок за кроком ми підходимо до місця, де закінчується стежка нашої розмови і виходимо на вулицю, пробуємо фотографувати самих голубів. Їх ще немає, тому ми крутимося серед двору і вдивляємося в небо.
Але перед тим я вистрілюю два останні питання і фіксую відповіді на них.
- Ні, жінки, не тримають голубів. Принаймні, в Обухові такі випадки не зафісовані.
- І ні, голубівництво в Обухові не має спадкового характеру. Це як розведення рибок, батьку цікаво, сину – ні. Або – навпаки.
- І так – ми йдемо, але я обіцяю вернутися, тому, що крім голубів, Микола Іванович Побігай має розкрити мені деякі таємниці обухівської історії.
Але, це інша тема і розмова. І лише після того, як за нами закривається калитка перестає волати противна «жучка» у вольєрі, а на голубник починають опускатися білі тіні.
- Топоніміка Базарної площі в Обухові 100 років тому (у рукописах Панченка і спогадах обухівців)
- Топоніміка Гощева у спогадах Осипа Думіна: 3 роки “обухівсько-трипільської УПА”
- Чи був в середині 18 ст. в районі площі Матері в Обухові некрополь? (кладовище)
- Обухів, центр, 1948 рік: де саме фотограф натиснув на кнопку?
- 2 гранд-наративи обухівської історії на прикладі перейменування його вулиць