8 листопада – День звільнення Обухова від німецьких нацистів: святкувати, відзначати, забути?
Звільнення Обухова коротко, але змістовно описане у спогадах легендарного обухівського краєзнавця М.К.Панченка.
Його згадки про бої за звільнення Обухова в листопаді 1943-у наведені у книжці “Земля Обухівщини” не менш легендарного Юрія Домотенка:
– … Якщо з висоти пташиного польоту поглянути і графічно зобразити, як відбувалося визволення Обухова, то це виглядало б так: на велике село, розкидане по горбах і ярах, у ранковій осінній імлі націлено три червонні стріли: на Польок і Забару, на Драну гору і на Хутори (нинішня Піщана). Це напрямки ударів трьох батальйонних груп 342-го стрілецького полку 136-ї дивізії, що визволяла Обухів.
Разом з тим все, як то кажуть, не так вже і просто.
Досить яскраво події тих часів, зокрема, участь у них “чорної піхоти” описана в статті Л. Рибченка “Радянські військові мобілізації 1943 року” (Обухівський район).
– Чоловіків призивали на фронт, не зважаючи на вік, сімейний стан тощо. Одразу вони опинялися на передовій. Більша частина мобілізованих гинула у першому ж бою. За спогадами ветерана – сотнями в один день, з одного села чи району. Усі вони лежать у братських могилах, яких на території Обухівщини, пише автор в статті, читати котру досить важко.
Особливо про ситуації, коли мобілізованим з Обухова і сіл просто НЕ давали зброю. А відтак, цілком свідомо посилали на убой ніби в якомусь зловісному колективному ритуалі людиноненависницької релігії.
Тому, станом на сьогодні ми маємо дві позиції:
-
ТАК, святкувати. “Нам важна победа, мы за ценой не постоим”. Обухів визволили? Так. І це головне.
-
НІ, це кощунство. В першу чергу по відношенню до тих, кого, за великим рахунком, тодішній режим і повноцінними людьми (про громадян не йдеться) не вважав.
Вибирайте.