Україні потрібна єдина Помісна церква, яка не буде втягнута у політичні бурі
Минув майже рік як Михайлівська церква Миронівки перейшла до єдиної Православної Церкви України. Відбулося це попри шалений опір завезених промосковських крикунів та спроб численних махінацій. Тоді свої голоси за Помісну церкву зареєстрували понад півтисячі вірян, проти 70- ти парафіян російської церкви. Сьогодні в інтерв’ю зотцем Володимиром, пригадуємо ці вже історичні події, говоримо про роль держави у цьому протистоянні, а також пронові пропагандистські фортелі проросійських агентів.
Отець Володимир, рік тому, у своєму першому інтерв’ю, ситуацію з переходом парафії від російської православної церкви до Української ви описували з великою емоційністю. Вже зараз з висоти тих подій, які були основні складнощі на цьому шляху?
Власне, сам процес переходу церкви і став справжнім випробуванням нашої віри та рішучості. Ми постійно зустрічались з опоромпроросійських парафіян, які треба сказати, були дуже винахідливі у своїх провокаціях. Креативні, але не оригінальні. Тому ми морально готувались до будь-яких сценаріїв. Вони тим часом діяли за методичкою:ще до зборів подализаяву в поліцію про їхнюнелегітимність, тиснули на міського голову, масово звезли людей з сусідніх населених пунктів,намагались зірвати збори тавикрасти списки зареєстрованих вірян. Мабуть, легше сказати, чого вони не робили!
Чи здивую я вас тим, коли скажу, що все майно, що було придбано громадою з 1992 року, було викрадено. Все до основи. Більше з тим, було пошкодженоелектропроводку та газопостачання, знищеноопалення. Наш перший молебень відбувся у спустошеному храмі. Проте, ми відчували радість та вдячність Богу, за те, щозмогли протистояти й пройти цей шлях істинної віри.
Отець Володимир коли ви прийшли у віру?
Я розпочав свою службу у 2008 році як настоятель в Карапишах, селі, що знаходиться за 15 кілометрів від Миронівки. У той час там вже велося будівництво храму. Але першу релігійну громаду в Миронівці ми зареєстрували лише у 2014 році, тоді і розпочалося будівництво церкви. Став священником я у 22 роки, відразу після закінчення духовної семінарії. Сам родом із Західної України.
Як відбувались зміни у свідомості людей, і чи відбулися вони взагалі за роки вашого служіння?
Сьогодні люди масово йдуть у церкву. Навіть ті, хто взагалі не ходив, або відвідував дуже рідко. Війна змінила все! Коли я розпочинав свою службу священника та говорив про незалежну українську церкву, мене тоді мало хто розумів. Казали, а яка різниця, Бог все один, і дивилися на мене як на дивака. Наслідком стала майже повна ізоляція від суспільства, влади.
Перше розуміння прийшло у 2014 році. Після повномасштабного вторгнення путіна стало видно, як зростає кількість усвідомлених осіб, в тому числі з’явилась підтримка і від самої держави. Звісно, адепти триєдиної Русі залишаються, проте зараз вони вже у переважній меншості, їх не більше двохсот на усю Миронівку. Тих корінних радянських, які сприймають лише проросійські наративи.
Ментальне тяжіння проросійських вірян можна переорієнтувати на користь української національної ідентичності, сприяючи визнанню державного суверенітету?
На мою думку, це майже неможливо, схоже на перелом кісток, які потрібно зростити. Свідомість наших предків була сформована на ідеї єдиної та непереможної російської імперії, де всі політично впливові особи вважалися Божими помазаниками. Осмислення може настати, можливо, за 20-30 років, за умови співпраці між усіма інституціями держави та громадянами. Однак це станеться лише після того, як будуть припинені можливості агентів пропаганди поширювати свою дезінформацію під прикриттям українського та міжнародного законодавства.
Як так сталось, що українська церква, фактично ровесниця нашої державної незалежності, перетворилась на російську? Чому протягом стількох десятиліть ми волокли за собою оте радянське наслєдіє?
На той час, коли це відбувалося, Білоцерківська єпархія не мала достатнього ресурсу та підтримки, щоб захищати українську ідентичність церковної громади. Під владою Київського патріархату перебувала лише одна громада, у той час, як усі інші підтримували російську церкву. Це становило переважну більшість. Пізніше, коли ситуація змінилася, не було достатньо ресурсів для активного розвитку українського аспекту.
Коли я прийшов, мої перші дії були спрямовані на реєстрацію релігійних громад та будівництво храмів не лише в Миронівці, але й в навколишніх селах. Особливо це було складно зробити в 1992 році, оскільки не існувало альтернатив. Наприклад, на Київщині, у Святошинському районі, ближче до Житомира, Київський патріархат завжди був добре представлений, і там існували парафії та благочиння. Однак у Миронівці таких можливостей не було. Тепер на щастя ситуація починає змінюватися.
Як слід реагувати на ситуацію, коли деякі російські священники відмовляються приєднатися до Православної церкви України й продовжують служити в приватних будинках? Чи варто приділяти увагу цьому питанню та боротися з ним?
Усе має відбуватися в межах українського закону. Якщо він дозволяє таку практику, то ми обмежені у своїх можливостях втручання. Наша стратегія полягає в терплячому, але настійному курсі, спрямованому на перемогу. Це відправить усім ждунам сильний сигнал, що росія не повернеться сюди, ні в якому вигляді, ні за яких обставин. Пам’ятаєте, що на початку війни путін заявляв про захист української Православної церкви московського патріархату. Я впевнений, що проросійські віряни все ще сподіваються на обіцяні переваги та будуть чекати свого “визволителя” до кінця.
Відповідно до принципів свободи віросповідання, важливо, щоб громада самостійно визначала свої цінності та релігійні переконання. Але чи вистачає лише їхньої волі для досягнення мети? Розгляньмо позицію держави в цьому питанні та її роль у сприянні цьому процесу.
Перемога – це справа хоробрих. Поки наш воїн не піде в атаку, і не відіб’є у ворога власні території, нічого не станеться. Так і з церквою. Поки люди самі не піднімуться і не визначаться у своїй ідентичності, ніхто за них не зможе це зробити. Якщо ми хочемо змін, ми повинні бути готові взяти на себе відповідальність і діяти.
Держава виконує свої обов’язки згідно з чинними законами, і це означає, що вона поважає права кожної людини на свободу вибору своєї релігії. Вона дозволяє проводити релігійні заходи, підтримує порядок та готова надати необхідну допомогу в організаційних питаннях. Це і є ознакою демократичної держави, хіба ні?
Україні потрібна єдина Помісна церква, яка не буде втягнута у політичні бурі. Це буде важливим кроком до консолідації суспільства і зміцнення національної єдності. Візьмемо на озброєння приклади успішних православних країн, таких як Греція, Болгарія та Румунія. У цих державах церква виступає як злагоджувальна сила, яка не тільки є об’єднувачем народу, а й захищає традиційні християнські цінності, що є важливим аспектом міцності та стабільності самої держави.
Зараз в Миронівський ОТГ існують як церкви ПЦУ, так і церкви московського патріархату. Як проявляють себе сьогодні проросійські адепти?
Раніше, до повномасштабного вторгнення, будь-який представник московського патріархату мав відкриту можливість називати нас розкольниками, безблагодатними. Загалом, російська пропаганда була відкритою. Зараз Служба безпеки України нарешті почала виконувати закон про дискримінацію за релігійною ознакою, що робить всі такі вислови підставою для розслідування. Тому вони, в основному, мовчать.
Я знаю точно, що їх завдання зараз максимально показати себе вигнанцями, мучениками подібно до Ісуса Христа колись. Чув від митрополита Августина Білоцерківського і Богуславського, який говорив, що нам потрібно максимально розхитувати конфлікт, щоб потім показувати, якою поганою є Помісна Церква України. У нас був випадок в Богуславі, коли усі мешканці села проголосували за перехід. Прийшли до священника за ключами, а він узяв та й викинув їх у річку. Так він виконав благословіння, аби пізніше описати це як велику боротьбу за православну віру. Тому вони активно працюють на своєму інформаційному фронті. Особливо багато справ щодо утисків прав вірян до ООН та інших міжнародних організацій.
Після широкого резонансу, який викликали слова Папи Римського Франциска, висловлені в інтерв’ю італомовній телерадіокомпанії RSI 9 березня, щодо ситуації в Україні та потреби у проведенні переговорів, з’явилося багато обговорень. Як ви оцінюєте його заклик до переговорів і засоби, які ми можемо вжити для досягнення миру в регіоні?
Папа Римський Франциск людина абсолютно далека від України та її проблем. Він є папою для усього світу, а тому у своїх промовах проголошує те, що вигідно його політичному лобі. Я завжди говорив, що Папа Римський ніколи не буде любити український народ так, як любить його митрополит київський.
Вже у березні Комітет Верховної Ради з гуманітарної та інформаційної політики завершив розгляд правок до законопроєкту №8371, що стосується заборони в Україні релігійних організацій, зв’язаних з країною-агресором. Це крок назустріч повній блокаді релігійної пропаганди ворога на нашій території. Що, на вашу думку, можемо очікувати після імплементації цього закону?
Насправді більшість українців бажають переходу до єдиної Помісної церкви. Однак, перешкодою для цього є державний регулятор, який затягує прийняття відповідного закону через присутність колаборантів на всіх рівнях влади. І це не є секретом. Чим важливий цей закон для громади? Насамперед спрощенням процедури переходу. Також РПЦ не зможуть використовувати державне і комунальне майно, як от з нашим храмом, наприклад.
Важливо захищати наш народ від зовнішнього впливу, щоб українці не були під впливом “руського міра”. Наша політика повинна сприяти тому, щоб через 50 років українці не розуміли російську мову так, як зараз мало хто розуміє чеську або польську. Хоча ми раніше були в складі однієї держави – Речі Посполитої. Це не означає неосвіченість, але має відігравати роль у витісненні російського впливу. Для цього потрібна комплексна робота держави у різних напрямках, включаючи інформаційну та виховну політику. Ідея російського об’єднання залишається актуальною, тому маємо дбати про захист наших громадян.
Наразі наші спільні кроки направлені на створення майбутньої спадщини для наступних поколінь. Як в державі, так і в церковній сфері, наші дії мають стратегічне значення в історичному вимірі. Церква, своєю чергою, є тисячолітньою установою, тому нам слід ретельно обдумати, яка спадщина та який світогляд передаються нашим нащадкам і в якому суспільстві вони будуть жити.
- Після виселення московського патріархату, в храмі на Обухівщині зникли ікони
- В Обухові поховали відомого українського богослова та історика церкви
- Остання релігійна громада Богуславщини перейшла до ПЦУ
- Благодійник подарував церкві на Обухівщині речі, які винесли московські попи
- Попри спротив, релігійна громада Яблуневого в місті Обухів приєдналась до ПЦУ