Отець Роман Коломоєць: все більше громад готові показати “на двері” російському попу
В той час, коли в Україні все більше релігійних громад переходять до Православної Церкви, цей процес на теренах Обухівщини рухається досить повільно.
Чому так сталось, на думку священника, і які кроки ще потрібно зробити?
Зараз, як і протягом 30-ти років, російські священники не сприймають ПЦУ. Звісно тепер вони діють зі страху і за вказівкою, повністю вимкнувши логічне мислення. В Україні є Церква, яка отримала томос про автокефалію. Другої незалежної Церкви бути не може. Це буде абсурд і порушення канонів. Вони це знають. Але їм постійно керівництво обіцяє щось, можливо навіть платять кошти, і просять потягти час, поки вони щось придумають, порішають. Або можливо вони чекають асвабадітелєй? То скажу одне – не дочекаються!!!
Я пам’ятаю як за президента-шапкокрадія, автобусним перевізникам в усій країні, приходили і забороняли везти людей в Київ на день Хрещення Руси, на хресну ходу. Бо боялися показати, що Київський Патріархат підтримує величезна кількість людей.
Я добре пам’ятаю, як нас всіх називали неканонічними, неблагодатними, розкольниками. Як після наших хрещень, вінчань, похоронів, московські попи говорили, що наші таїнства недієві. Після нас перехрещували, перевінчували, перевідспівували і перезапечатували людей.
Ви тільки вдумайтеся, в православному Символі Віри сказано: визнаю одне хрещення на відпущення гріхів. Православна Церква в усьому світі приймає хрещення – вважає дійсними у католиків, баптистів та деяких інших протестантських деномінацій, які звершують це таїнство за формулою – “охрещується» (такий то) в ім’я Отця, і Сина і святого Духа. Православна Церква визнає це Таїнство і нікого не перехрещує. Може лише його доповнити спеціальними молитвами та миропомазанням.
Тобто уявіть – ця московська антилюдська і антибожественна організація, співає кожного разу Символ Віри і перехрещує людину. Уявіть, як вказівки з кремля позбавили їх здатності мислити. Ці священники стали служити земному царству (кремлю) під виглядом служіння небесному. Дуже страшно.
Церковна пропаганда зробила з людей невільників
Але найцікавіше – це їх реакція на запрошення переходити в ПЦУ. Їх приводить в ступор, коли говориш, що за все це ми вас прощаємо, не маємо претензій і закликаємо переходити в єдину Православну Церкву України, вони такого не очікують. Не зважаючи ні на що, ми готові єднатися. Така реакція демонструє, що серцем вони відчувають наше щире бажання мати одну Церкву в Україні, розуміють, що ми праві, але… Але волі вже не мають. Так за тридцять років забрехалися людям, що й самі повірили у свою брехню. Вірять в неї і бояться.
То ви ще й досі відкриті до спілкування і єднання?
Треба говорити, бачити очі і потім приймати рішення. Але на мою думку, ті, хто за 10 років війни не перейшов, а особливо за останні 2 роки, й досі залишається вірним московському патріарху, навряд чи перейде. Хіба що, рятуючи власну шкіру, яка вже ой як горить. І суспільство давно все бачить і готове поставити крапку в цьому питанні.
Ви чекаєте на новий закон про заборону московського патріархату?
І так, і ні.
Знаючи, як у нас пишуть закони і як їх виконують. Це буде довгий процес. В Конституції України сказано, що носієм влади є народ. І наш народ показує в церковному питанні більш активну і рішучу позицію. Люди збираються і приймають рішення про зміну юрисдикції, виходять з російської церкви, і переходять в єдину Церкву. Всі переходи відбуваються легально і реєстрації в державних органах, не викликають питань. Ось це я вважаю великою підтримкою. Якби щось було не так з документами, реєстрацій переходів не було б. А так ми бачимо, як в короткий час після зборів громади відбуваються реєстрації і служіння в звільнених храмах українською мовою. Люди цьому дуже раді. І це видно.
Тому депутати у Верховній Раді можуть лише прискорити цей процес одним рішенням. Але я вважаю, ми й так ідемо гарним темпом. Природним. У нас все більше стає активних, дієвих громадян, які готові інвестувати три години свого часу, прийти на збори громади і показати курс “на двері” російському попу.
Поговоримо про Творчий Простір. Чи розпочалось будівництво і кого з лекторів плануєте запрошувати?
На жаль ні. Будівництво такого місця потребує серйозних коштів. Наразі ні потрібної суми, ні людей, зацікавлених в таких проєктах, у нас ще немає. Але ми цього літа вже плануємо провести захід, запросити цікавих гостей. Організуємо зустріч просто неба.
На місці майбутнього творчого простору?
Саме так. Закладемо інтелектуальний фундамент.
Ви говорили, що потрібно виховувати «дієвців», як саме і навіщо?
Тому, що саме такі люди здатні на зміни. Вони зможуть запустити соціальний розвиток суспільства і виховати відповідальних громадян. І особливо відповідальних виборців. Такі люди здатні ставити вимоги для розвитку загального блага майбутнім кандидатам, стежити за виконанням цих вимог, карати і навіть відкликати їх за не виконання, або за вчинену шкоду спільноті і державі.
Що вдалося змінити в Трипіллі за 10 років Вашої служби?
Зовсім мало. В сільському середовищі культурні явища формуються десятиліттями та інколи стають такими ритуалами, в яких не має жодного логічного, раціонального або духовного сенсу, але їх все одно дотримуються і свято оберігають. Часто люди не знають чому так роблять, говорять так заведено, так було, або ще щось подібне.
Проте, є кілька речей, на які мені вдалося вплинути:
- На поминальних обідах в Трипіллі вже дають виделки. Уявіть, на це пішло 9 років. Приходиш на обід, тобі дають відбивну і ти її маєш їсти ложкою, бо “нізя “)) виделками їсти. І тут наводять один з аргументів – що можна поколоти душу спочилого. Ви тільки вдумайтеся – поколоти нематеріальне, матеріальним предметом. Люди в день похорону снідали з виделкою, на обіді без виделки, і вдома вечеряти будуть з виделкою. І в нас таких забобонів повно. Вони або не мають сенсу, або він давно втрачений.
- Колись я багато говорив і написав пост у Фейсбук, який називався “Пікнік на кістках”. Там йдеться про поїдання смаженого, печеного і розпивання алкоголю на могилах рідних в поминальні дні. Так от, після нього кількість людей, котрі ходили на обід на могили, зменшилась. Свідомі люди стали ходити на спільну службу, нести панахиду. І вже після йти до могил рідних з благою звісткою, що Христос Воскрес. Це дійсно великий прорив. Ми позбавляємось цього антихристиянського явища. Вважаю, Трипільці в цьому плані великі молодці.
- Найбільшим досягненням я вважаю співпрацю з місцевою владою. Завдяки цьому нам вдалося переконати рідних наших загиблих захисників створити “Алею Слави і Пам’яті Героїв” і хоронити воїнів в одному місці. На мою думку, це дуже важливо, але про це ми поговоримо наступного разу.
Що ж, на цьому дякуємо отцю Роману за емоційну і щиру розповідь про свої почуття та переконання. Ми й надалі будемо підіймати важливі питання щодо ролі релігії в українському суспільстві та про те, як подолати спадщину московської церкви.
Notice: Undefined variable: readAlsoLabel in /home/socport/obukhiv.info/www/site/templates/blocks/BlockTypeRelated/rss.php on line 3
- Трипілля: з поля до саду святої родини – історія храму та його настоятеля
- Настоятель храму на Обухівщині відвіз гостинці у столичну школу-інтернат
- Унікальна двохсотрічна церква поблизу Обухова: в чому її особливість
- В церкві на Обухівщині представлять ікони написані і освячені на Афоні
- Єпископ ПЦУ Єфрем очолив літургію в Обухові