Глечик, тиквач і макітра

Мене ніколи особливо не цікавили народні ремесла, крім, можливо, лубка. Втім, останнім часом я намагаюся подолати в собі іронію по відношенню до архетипів і артефактів 19 ст, оскільки розумію, що призабуті сьогодні народні промисли здатні зіграти свою роль в процесі ребрендингу міста, котрий можна окреслити як MAKE OBUKHIV GREAT AGAIN.

Йдеться про поновну актуалізацію локального культурного коду, в Обухові зафіксованого у рушнику, котрий поволі набуває статусу територіального бренду.

Тим цікавіше було ознайомитися з “обухівською” частиною праці Олександри Данченко “Народна кераміка Наддніпрянщини” за 1969 рік.

Обухів не Дибинці і не Опішня, але ще відносно нещодавно обухівська кераміка мала окремі, дещо відмінні від сусідів, риси. Риси, котрі за певних умов можуть свідчити про питому автентичність місцевої продукції.

Тексту про Обухів не дуже багато, але і він викликав кілька питань:

• Ти знаєш, шо таке тиквач, Олекса Правдич?
• Чи є у твоїй безсмертній калєкції образчики мистецтва з хартленду Середньої Наддніпрянщини, Обухівського хіатусу?
• Ну і третє. Цікаво, у кого в Обухові є ці магічні артефакти із запечатаними в них духами попередніх епох і поколінь.

ПС. Раптом когось зацікавило глибше, ось посилання (http://surl.li/bgaia)

Джерело: https://obukhiv.info/news/glechik-tikvach-i-makitra/