Кобзарі – культурна спадщина людства і забута мелодія обухівського межигір’я
Дивним чином це співпало з визнанням кобзарства всесвітньою нематеріальною культурною спадщиною людства.
Тоді ж я згадав 2 епізоди, пов’язані з побутуванням цієї традиції на теренах Обухівського межигір’я:
… Посеред площі безногий старець грав на ЛІРІ і співав жалісливі пісні: коло нього стояли пристаркуваті чоловіки і жінки – сплакували… (Панченко, “Опис обухівського ярмарку”, 1928 р.)
За словами Домотенка “спрадавна мали осідле місце в містечку обухівські кобзарі – свій кобзарський ЦЕХ”.
… У спогадах дружина Малишка, поетеса Любов Забашта пише, що Андрій Самійлович розповідав їй про Обухів його дитинства таке: «Колись цієї автостради не було, а піщана дорога йшла з Обухова аж до самого Києва. Нею ми з мамою ходили до Лаври і базар пішки. І не тільки ми: ланцюгами, як вирійні птахи, один за другим стежкою чоботарі несли чоботи на ярмарок до Києва, молодиці – кошики з молоком та сиром, ложкарі – ложки, гончарі везли на возах свої дивовижні глеки і «свистунці»…
Згодом Малишко про обухівських гончарів і їхні вироби скаже найпоетичніші слова: «Вилітали з глини птиці, грілися на комині» або ж «гончарику-глинчарику, ідоле у глині!».
«У цьому натовпі, — продовжував розповідати Андрій Самійлович, — брели до Києва і кобзарі з нашого Обухівського цеху. Так, так, саме цеху, який залишився нам, певно, ще від часів козаччини. Скільки я наслухався їхніх пісень, лежачи в бур’янах коло їхньої цехової хати! На ярмарках вони здавалися мені звичайними вже тому, що коло них стояли кварти, в які люди кидали їм гроші. Те мені, малому, здавалося святотатством стосовно пісні.
А от коли вони співали у себе вдома, перед заходом сонця – то було явищем дивовижним і неповторним. Варили в казанах їжу, приймали до свого цеху захожих кобзарів – цих мандрівних українських гомерів. День, коли їх приймали до товариства, не знаю чому, називався «визволенням»… (Домотенко, Обухів, 2007).
***
Уривки короткі, втім, з них можна почерпнути наступну інформацію, зокрема, щодо функціонування ЦЕХУ ЯК МОДЕЛІ:
1. СИНДИКАЛІЗМ. В Обухові був свій «цех» – організація, котра, ймовірно, формувалася на принципах служіння ідеї, солідарності і взаємодопомоги.
2. ШТАБ-КВАРТИРА. Нею була цехова хата, де протягом дня відбувалися доступні цим досить знедоленим людям побутові і сакральні ритуали: приготування їжі, спілкування з мандрівними кобзарями, спів на заході сонця.
3. ІНІЦІАЦІЯ. Нею, власне, був прийом в товариство, посвячення, котре Малишко називає «визволенням». Як і будь-який ініціаційний акт – явище сакральне і майже релігійне. Принаймні, складається враження, що для самих кобзарів, мало серйозне значення, оскільки передбачало підтримку тощо.
4. ЗАРОБІТКИ. В Обухові на той час жило біля 8000 людей, втім, як і зараз, сусідній Київ був значно ширшим ринком праці. Відтак, до нього йшли всі, хто міг дійти і мав, що продати. В тому числі обухівські кобзарі.
***
Навряд чи зараз є люди, котрі можуть мандрувати містами і селами України і жити життям мандрівних кобзарів, дяків і інших «сковород» нашого часу. Втім, мушу визнати, що подібні вкраплення архаїчного в наше життя примушують задуматися. А це, ймовірно, і було соціальною функцією лірників того часу – будити в людині ангелів роздумів і демонів сумнівів.
***
Обухівської візуалки не знайшов. Втім, думаю, ця досить пронизливо передає контури явища.
Notice: Undefined variable: readAlsoLabel in /home/socport/obukhiv.info/www/site/templates/blocks/BlockTypeRelated/rss.php on line 3
- Як виглядала могила Шевченка у Каневі у 1903 році: ретро-фото
- Трипілля 1911 року і проблема усної передачі інформації “старожилами”
- Вітряки на карті Обухова 100 років тому: де були і куди загули
- Обухівський млин у 1911 році з експедиції Макаренка
- Василь Лісовий – забутий голос епохи, честь і совість Обухівщини