Коні не поні
Потихеньку переглядаю “Історію фізичної культури і спорту Обухівського району 1932-2004” Олексія Макаровича Русана.
Книжка дуже щільна, по суті, це енциклопедія з величезною кількістю імен, дат і цифр.
Серед іншого зауважив, що свого часу в Обухові була своя, скажемо так, “кінна школа”. Місто не просто утримувало елітну конюшню, а спортсмени каталися на кониках.
За словами автора Обухівські кіннотники брали участь у змаганнях різного рівня де, в свою чергу, брали призові місця.
Функціонувало це все у 80-х на благословенному богами Обухова Яблуневому.
І ніхто не нив, що це далеко чи незручно, шо за стадіоном Мельника вже не Обухів і там страшно. Шо давайте побудуємо перед ДК на Піщаній Мак, зверху Льодовий палац і ше може шось. Головне, шоб мешканцям обухівського Манхеттену не боліли ноги і було недалеко від під’їзду.
Іронія сарказмом, але складається враження, що такі, фактично відсутні в Обухові сьогодні напрями як кінний спорт, мотоспорт, хокей і тд більш органічно покривали долину Кобрину з огляду на зручність для всіх, а не лише частини населення.
Ну, і якшо включити трохи конспірологічної лірики, де ще знаходитися коням, як не там, де лісотостеп переходить у степ, кордон котрого ще донедавна був оздоблений намистом з курганів перших у наших краях комонників. Властиво тих, хто свого часу не лише доместикував худобу на Лівому березі Дніпра, але і “попросив” звідси змучених посухою і голодом трипільців.
Але, це так, вербальний десерт, без претензій. Читатиму далі.
