Московська церква в Україні: місія нездійсненна або нема куди тікати

Як ми пам’ятаємо Верховна Рада України 20 серпня ухвалила закон №8371 “Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій”. Прийняття важливого Закону України зчинило істерики та галас на Росії. Спочатку погрози та бруд полився від МЗС РФ, завили церковники РПЦ, на чолі з кривавим Кирилом, а далі на московських болотах в бік України не гавкнув хіба що найкволіший.

Про це пише Руслан Авраменко, передають Хроніки Обухова.

Виття нічого не дало, як говориться в крилатому вислові: “собаки гавкають караван іде”, Україна вже навчилася не реагувати на виття убогих.

Під час Вселенських зборів під головуванням Вселенського Патріарха Варфоломія, що відбулися з 1 по 3 вересня в Константинополі, Синод одностайно засудив ці неканонічні дії Російської православної церкви та висловив непохитну підтримку Православній Церкві України.

Однак РПЦ не заспокоюється і залучає до табору невдоволених рішенням української влади, закордонні церкви. На підтримку УПЦ МП та Митрополиту Онуфрію виступили традиційні “друзі” московії: православні церкви Сербії, Чехії, Словаків, Болгарії.

Такий підхід є цілком очікуваним та відповідає канонам фсбешної методології. Кирилу начхати на розпалювання протирічь у Вселенському Патріархаті. Однак, бродіння та суперечки в релігійній сфері не дадуть РПЦ очікуваних дивідендів з погляду структури підпорядкованості та релігійних канонів, але є інша сторона цієї справи.

Кому потрібні анклави Російської православної церкви

Буря в склянці води, яку спровокував російський патріархат може завдати неочікуваних наслідків до вже існуючих. Камінчик з гори вже покотився. Як повідомляють Естонські інформаційні джерела спікер Рійгікогу Лаурі Хуссар заявив:

На мій погляд, створення в Естонії Православної Церкви Московського Патріархату та згода держави на це було помилкою від самого початку. По суті, ми створили в Естонії дві Православні Церкви: одну, канонічно підпорядковану Константинополю, та іншу, канонічно підпорядковану Москві. Підписані з ними угоди, зокрема про використання нерухомості, не були виправдані.

Такий погляд не церковних структур, а цивільного керівництва, може реально призвести до певних законодавчих рішень. Виникає риторичне питання: куди похиляться терези підтримки: в бік ПЦУ канонічно підпорядковану Константинополю чи УПЦ МП підпорядковану Москві?

Український закон щодо захисту від впливу Кремля в релігійній сфері мав би великі негативні наслідки та призвів до небувалого хейту у світі, якби не було російської агресії на територію України, численних вбивств російськими людоїдами, насильства, знищення міст і сіл, руйнування цивільної інфраструктури, але зараз інша мова, інше бачення та сприйняття моменту.

Українська православна церква московського патріархату, як структурна одиниця РПЦ, систематично додає свідчень ворожої діяльності та підтримки агресора, а зважаючи на амбіції Росії до панування в ареалі країн Варшавського договору, зокрема ролі світового терориста та ката, нікому не потрібна п’ята колона.

Країни Європи вже почали замислюватися над необхідністю убезпечити себе від інформаційної війни через анклави РПЦ, отже чекаємо на конкретну реакцію принаймні пострадянських країн та країн Східної Європи.

Політ у прірву чи шлях до спасіння

А тим часом події навколо УПЦ МП, зокрема на місцевому рівні, продовжують вирувати. Члени Ради церков Тернопільщини планують переглянути доцільність перебування в складі цієї організації представників УПЦ МП повідомляє місцевий ЗМІ “Тернополяни” Наступне засідання ради цілком імовірно призведе до виключення, якщо представники УПЦ МП, що входять до складу організації відмовляться вийти з-під церковної юрисдикції московського патріархату. Підхід Ради церков Тернопільщини в розрізі вимог українського законодавства цілком логічний і природний та беззаперечно спровокує ланцюгову реакцію. Більше того такий підхід дає можливість релігійним громадам УПЦ МП Тернопільщини вчинити правильно та продовжити своє існування надалі, спонукає до дії зараз убезпечуючи від санкцій держави в майбутньому. Чи є далекоглядність церковних ієрархів УПЦ МП буде видно згодом.

Якщо УПЦ МП вважає що має достатньо часу, щоб отримати таку собі захисну парасольку від РПЦ чи мімікрувати, змінивши, наприклад назву бренду тощо, то ні не має.

Того необхідного часу не дає сама Російська православна церква, тобто її діяльність та нездорова активність здійснювати злочини.

Нещодавно “Центр національного спротиву” опублікував повідомлення, де зазначається про тиху експансію РПЦ на окупованих територіях України. Поряд з намаганнями через церкву зменшити обсяги дезертирства в російських частинах так звані “капелани” від РПЦ проводять служби у захоплених церквах.

Спричинені загарбницькою діяльністю зокрема РПЦ, відцентрові сили вже діють. І часом така діяльність набирає іноді очікуваних, але досить незвичних форм. Якщо, наприклад, повідомлення “Успенський собор у Каневі повернули у державну власність” сприймається природно, позитивно та зрозуміло, то, наприклад, повідомлення “Настоятеля монастиря УПЦ МП на Закарпатті мобілізували і відправили в навчальний центр”, викликає зацікавленість, а що буде далі. Українське законодавство з питань мобілізації священнослужителів, надає достатньо можливостей отримати відстрочку (бронь), або принаймні посилаючись на п.4. ст.35 Конституції України проходити альтернативну службу, а зважаючи, що в законі «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» альтернативна служба не згадана взагалі, юристи роблять висновок, начебто під час мобілізації ця служба неможлива в принципі.

В даному питанні Православну Церкву України та інші конфесії до уваги брати не буду, капелани є у більшості військових частин ЗСУ, тому мобілізовувати когось додатково значить знизити дійсно духовну підтримку населення в ході війни.

Разом з тим, Настоятеля Спасо-Преображенського монастиря с. Теребля, що на Закарпатті, архімандрита Варлаама мобілізували до лав ЗСУ. Досить цікавий момент саме в тому, що священник УПЦ МП не отримав “бронь” з одного боку і не скористався можливостями недосконалості законодавства з іншого. В інформаційному просторі тиша. Архімандрит Варлаам, не репетує “спасіть”, московські попи не зчиняють галасу, не йдуть до суду, не підключають до справи “ЛОМів”. Якось на них не схоже.

Виникає питання, що відбувається? Це можна сприймати, як слабкість УПЦ МП чи навпаки протест самого священника. Здається, що другий варіант найбільш імовірний, хоча навіть якщо і не так, то виявляється цікава можливість. Можливість боротьби за вихід з під контролю УПЦ МП над храмом не тільки силами релігійної громади з одного боку, але й можливостями харизми самих настоятелів з іншого. Вибір є, він складний, але коли це було просто.

Notice: Undefined variable: readAlsoLabel in /home/socport/obukhiv.info/www/site/templates/blocks/BlockTypeRelated/rss.php on line 3

• ПЦУ: в монастир на Обухівщині завітав голова делегації Вселенського Патріархату
• Малі Дмитровичі: громада, котра першою позбулася московського попа
• Життя після московських попів: розмова з настоятелем храму про виклики та плани
• Перші кроки до храму: поради для тих, хто шукає духовний шлях
• Ще одна громада на Обухівщині перейшла до ПЦУ

Джерело: https://obukhiv.info/news/moskovska-tcerkva-v-ukraini-misiya-nezdiisnenna-abo-nema-kudi-tikati/