НАТАЛЯ БУРДА: “Солодкий блюз” відновив роботу, але ми і надалі допомагаємо фронту
Зараз Ви власниця кав’ярні з неперевершеними десертами. Розкажіть, як все почалося? Чому ви обрали кондитерську справу?
Я люблю Львів, а у Львові неперевершені солодощі. Після поїздок туди ми зрозуміли, що в Обухові немає жодного місця без алкоголю, де можна відпочити та поспілкуватись з родиною. Де можна провести ранок вихідного дня з дітьми і де багато солодкого. Саме тому солодке. Хочеться робить світ яскравішим, солодшим, приносити щастя.
Ми відкрились в 2014 році і стали одними з перших, хто не продавав алкоголь. Нам казали: ви закриєтесь, у вас нічого не вийде. Але, на щастя, у нас все вийшло, ми розвиваємось і насолоджуємось тим, що робимо. Можете бути впевнені: всі тортики зроблені в кайф, з любов’ю і задоволенням.
Солодке – це те, від чого я кайфую. Я хотіла готувати так, щоб їли і мої діти. Безпечне, таке, що не викликає алергію, без трансжирів. Хотіла зробити щось, чого не було в місті, бо я не люблю переймати чиїсь ідеї. Для мене найскладніше копіювати когось, тому я завжди обираю робити щось таке, чого ще немає. А от коли мене копіюють – мені прикольно. Тому рухаємось вперед, розвиваємось, щоб людям було, що переймати (сміється).
А ще я хотіла, щоб у нас була максимальна кількість саме українських продуктів і зараз ми переважно працюємо з вітчизняними виробниками. Наприклад, сир рікота купуємо в Безрадичах. Купуємо український шоколад, він дуже високоякісний, мало розкручений і йде переважно на експорт, молочка вся наша, українська.
Вчили нещодавно з сином історію, лозунг кооперативів 1839 року: свій до свого по своє. Так і намагаємось робити з 2014 року.
Скільки взагалі тортів печете в день, в тиждень?
На вітрині в день, зазвичай, вісім тортиків + ще є на замовлення. Все залежить від дня тижня. В суботу/неділю може бути 6-12 замовлень і 8-9 на вітрині. Сталої цифри немає, рахуємо валовий прибуток. Він трохи шкутильгає зараз: ціни на продукти ростуть, а ми свої ціни тримаємо на тому рівні, який був до початку вторгнення.
Чи спостерігаєте якісь тренди в «тортоіндустрії»? Що найчастіше замовляють?
“Спартак”. Насправді тренд дуже залежить від сезонності. Влітку їдять більше легкого, фруктового. Взимку щось жирніше, пряне. Найпопулярніші взимку – це мускатний, медовик і влітку ми їх практично не готуємо, не продаються.
А наш фірмовий “Спартак” печемо завжди. Навіть жартуємо, що його можна перейменовувати в «спартакіаду», бо качаємо, качаємо і качаємо. А він дуже важко качається. Тортик дуже смачний і бюджетний, але важко готується. Це той випадок, коли легше купити ніж приготувати вдома.
Рецепт привезли зі Львова, переробили, бо львівський дуже жирний і важкий. Ми «погрались» із кремом і зараз в Обухові є кондитери, які приходять до нас їсти “Спартак” (сміється). Насправді ми з усіма кондитерами дружимо, навіть була домовленість як не було електрики, допомагали один одному. Тому, що робота – є робота і, наприклад, залишити в такий складний час дитину без торту, на який вона чекала, неправильно.
Як часто вводите новинки в меню?
Ми любимо і кайфуємо від своєї роботи, тому раз на тиждень робимо щось нове. Така собі «пропозиція тижня», навіть графу в меню додали: забаганка кондитера. Вигадати ми можемо будь-що, щось приживається, щось ні. Щось залишається в меню і надалі, щось лише під замовлення.
Близько 60% меню стале, ще 40% залежить від того, що цього сезону вродило. Наприклад, був рік шикарної вишні і ми готували з неї. Цей рік було дуже багато лохини, а ще у нас є де брати її місцеву. Ми готували лохинові пироги, лохинові сирники, лавандовий пиріг з лохиною. Використовуємо по максимуму все, що дає нам земля.
Де берете рецепти?
Щось в інтернеті, щось є своє, але ми все переробляємо. У мене є така фішка: я вважаю, що солодке не повинно бути занадто солодким, цукор забиває інші продукти. Ну і приторно-солодка випічка дозволяє використовувати не дуже якісні інгредієнти, тому ми максимально зменшуємо використання цукру практично у всіх рецептах. Також зменшуємо кількість жиру, бо цукор і жир не найкорисніші речі.
Тому довго «граємось», перш ніж отримуємо стабільну структуру чи пористість, чи крихкість, чи «повітряність», при цьому не забивши жиром і цукром. Шукаємо ідеальний баланс.
Які найнезвичніші поєднання смаків (у начинках, приміром) доводилося втілювати?
Груша + “дор-блю” свого часу були незвичним поєднанням, зараз вже всі звикли. З останнього це малина-м’ята і трюфельний з ромом. Ще була малина-матча, такий гламурний присмак, але не зайшло. Зазвичай, люди не дуже схильні до експериментів, частіше беруть те, що вже куштували і вподобали.
Який дизайн найбільш запам’ятався?
“Бабусин город”. На тортику маленька хатинка і грядочки з городиною: морковка, капусточка, квіточки. І ми виліплювали малесенькі овочі, буду з песиком, котика. Це було дуже довго, клопітно, але, прикольно. І так мило, зробити грядочки і підсипати «земелькою» з розтертого шоколадного печива.
Ми багато різних дизайнів робимо, але цей запам’ятався найбільше.
Як для Вас почалось повномасштабне вторгнення, що змінилось в роботі кав’ярні?
24-го ми з помічницею прийшли на роботу вдвох. Всім сказали не приходити, не знали що, як, коли, але я була впевнена, що маю виконати замовлення. Спочатку були розгублені, але взяли себе в руки і почали робити те, що вміємо – пекти. Ми не розуміли як надовго війна, зіпсуються чи ні продукти, тому вирішили готувати щось, що довго не зіпсується – енергетичні батончики. Також було розуміння, що не будуть працювати магазини і треба буде щось їсти. Ми виявились праві, і вже до вечора зайшли військові, які шукали харчі. Їх відправили сюди, не давши ні їжі, ні аптечок, нічого.
З того моменту ми перестали працювати як кав’ярня і до червня 2022 року пригощали всіх кавою просто так. Кава була волонтерська, нам її приносили всі, в кого була. Потім вже почали продавати аби зібрати кошти на благодійність. Так у нас з’явилась «тактична кава».
25 лютого до нас в «Солодкий Блюз» почали приходити різні люди. Хтось був просто розгублений і не розумів, що робити. Хтось знав, що з 2014 року ми співпрацюємо з благодійною організацією «Допомога військовим Обухівщини» і хотів допомогти. Так ми організувались у волонтерський «хаб».
Через якийсь час до нас прийшов чоловік, котрий пережив окупацію в Горлівці. Подивився на все це і сказав, що ми все робимо неправильно: всі всіх годують, всі кудись бігають, щось роблять, а це все безглуздо. Сідаємо, описуємо, обдзвонюємо. І ми довірились людині, котра прийшла і сказала: готуємось до довгої осади.
Завдяки порадам Володі ми обдзвонили всіх волонтерів Обухова і розділили обов’язки. Хтось готував військовим, хтось опікувався тваринами, хтось взяв на себе людей похилого віку. Почали звозити продукти в кафе і ресторани, які годували військових і розділили хто, кому готує. Таким чином стало менше плутанини, і наші ТрО їли три рази, а не сім як було на початку.
Для себе зрозуміли, що будемо займатись військовими. До нас прийшли онкологи, які допомагали розбирати ліки і правильно формувати аптечки. Бо перші посилки ми формували як уміли: а давай цей бинт покладемо і ще оцю штуку, і оця має згодитись.
Багато людей в цей час приходили в «Солодкий блюз». Всі хотіли допомогти і їх треба було чимось зайняти. Хтось приніс простирадла і ми почали рвати їх на бинти. Частину відвезли в лікарню, їх там простерилізували, бо в той момент ніде нічого не було. На щастя, вони не знадобились. Частина ж пішла на плетіння сіток.
Все, що стосується початку повномасштабної війни – це той період, який мій мозок намагається відключити. Ми з чоловіком чітко знали, що буде війна і морально готувались до цього. Як і більшість наших знайомих. Ще в січні хотіла вивезти дітей за кордон, але вони відмовились. Ми всі залишились тут, знаючи, що буде війна і потрібно щось робити. Це був вибір моєї родини: ми не могли залишатись осторонь. Але я весь час думаю, що ми робили дуже мало, можна було більше й більше.
Але, крім негативу, цей рік приніс в моє життя людей, з якими мені ніколи не буде соромно за разом прожитий час. Я знаю скільки хто з них зробив за цей час. Це люди, які досі підтримують і допомагають. Я можу запитати де купити мавік, а мені скинуть, де його можна просто взяти, або допомогти за ніч знайти приціл. Це люди, які перекривають збори, коли мало донатів.
Наразі кав’ярня вже відновила роботу в повному обсязі, лише залишили прапори і стенд військовий, щоб люди не забували, що у нас війна. Буває хтось приходить і каже: цей негатив уже дістав. Ну, що ж, для когось це негатив, а для мене – це моє життя. І я житиму його так, як вважаю за потрібне. Наш профіль – це аптечки, тактична медицина. Почали цим займатись з 2014 року і продовжуємо надалі.
Час від часу допомагаємо організувати якісь конкретні збори. Влаштовуємо благодійні ярмарки в «Солодкому блюзі». На ярмарку до Різдва збирали на “термовки”, закупили спеціальну тканину італійську, шили їх нам безкоштовно в Обухові. Ще збирали на досить дорогий тепловізор для піхоти на ярмарку до Дня Святого Валентина. У нас в Обухові дуже круті майстри, миттєво приходять, допомагають.
У нас постійно стоїть чаша для благодійних зборів і раніше за тиждень до 7000 збиралось, зараз максимум 2000. Тому більшість потреб перекриваємо власними силами. Зараз, на жаль, людям важко, немає грошей і все важче організувати збір. Але, чаша стоїть і всі охочі можуть долучитись до допомоги в будь-який час.
Що хотілось би побажати Україні і Обухову?
Перемоги! Швидкої і беззаперечної. Миру. Миру дуже хочеться, це бажання, напевно у нас одне на всіх.
А ще дуже хочеться перемогти не тільки зовнішнього ворога, а й внутрішнього. Його настільки багато, що часто опускаються руки. В першу чергу – побороти корупцію, починаючи від найменших проявів. Щоб українці навчились жити чесно. Щоб кожен розумів, що все в наших руках і ніхто нам нічого не винен. Дуже хочеться, щоб люди змінились, зрозуміли, що не лише на себе треба працювати, а й на суспільство.
- «Glyn-kar» як гончарна візитка Обухова – продовження традиції чи народження нової?
- ОКСАНА ФЕТИСЕНКО: «Первинка» – це основа лікування Обухівської тергромади. Місту потрібна ще хоча б одна амбулаторія»»
- ОКСАНА ГЕРАСИМЧУК: «Зараз головне не «з’їсти» себе та один одного і тримати стрій»
- МАКСИМ ВАТРИЧ: «Так, як підтримують спорт в Обухові, мало де підтримують в Україні»
- Віра Іщенко (“Материнське серце”, Обухів): “Я довго не роздумую, мій девіз – куй залізо поки гаряче”!