Місцеві новини

НАТАЛЯ ЛІНСЬКА: «Якщо немає натхнення – нічого не вийде» (!)

Редактор

НАТАЛЯ ЛІНСЬКА: «Якщо немає натхнення - нічого не вийде» (!)

В своєму інтерв’ю Ірині Юхимчук вона розповіла про талант і натхнення, українську мову і волонтерство, кулінарію і критичне мислення.

Де ширшими мазками, а де детальніше.

Читайте, малюйте, реформуйте. Бо нам тут жити.

НАТАЛЯ ЛІНСЬКА: «Якщо немає натхнення - нічого не вийде» (!)

Хто такі художники: ними народжуються чи стають?

Я думаю, що частина народжується, частина стає. Є люди, які бачать як художники, але не малюють. Наприклад, головна героїня фільму «Дівчина з перлинною сережкою» на питання «якого кольору небо, спочатку відповіла – блакитного. Побачивши розчарування в очах того, хто запитував, стала роздивлятись. І побачила, що – ні, воно не просто блакитне, воно різнобарвне». Мені здається, що саме в той момент вона народилась як художниця.

Хтось може працювати все життя, але так і не стати художником, а хтось навпаки.

Є діти, які думають як художники, фантазують. Мені іноді здається, що це реінкарнації видатних митців. До мене ходив хлопчик, мені іноді здавалось, що це може Рембрант переродився (сміється). У нього такі мазки, він їх так кладе. На полотні все просто дихає, пульсує.

НАТАЛЯ ЛІНСЬКА: «Якщо немає натхнення - нічого не вийде» (!)

Як Ви стали?Поділіться своєю історією.

У мене своєрідна історія. Я взагалі не збиралась в художники, за мене батьки вирішили. Ми жили в Казахстані, казахи і узбеки дуже люблять все розмальовувати, стіни, наприклад. Тато вирішив, що я буду зароблять «шалені гроші». Поки я була в таборі взяли мої документи і віднесли в художнє училище. Тоді непрестижно було вчитись в училищі і я закотила істерику. Все ж мама переконала мене спробувати. Я пішла на консультацію, побачила дітей, які теж вступали, вони мені так сподобались. Аудиторії сподобались, запахи, звуки. Але, малювати так як вони я тоді не вміла, тож на екзамені стала з мольбертом за тим, хто малює найкраще і змальовувала. Ще й здала на четвірку і вступила.

Все співпало і так почався мій шлях.

НАТАЛЯ ЛІНСЬКА: «Якщо немає натхнення - нічого не вийде» (!)

Які техніки використовуєте в роботі? Чи обмежується творчість лише малюванням?

Не притримуюсь якоїсь конкретної техніки. Акварель, гуаш. Художні ляльки з дорослими робили, такі, що на виставки йдуть. Валяння ще, його найбільше чомусь люблять. Подобається робити з дітьми в літньому таборі «Сьоме небо» ленд-арт – це художні об’єкти з природніх матеріалів. Робимо на природі, там і залишаємо. Ленд-арт у мене – це прямо любовна любов, щоліта в творчому таборі з дітьми творимо.

Творчість нічим не обмежуємо, проводимо і кулінарні майстер-класи, стоп-моушн – це такі мультики, ліпимо, колажі робимо.

НАТАЛЯ ЛІНСЬКА: «Якщо немає натхнення - нічого не вийде» (!)

Крім того, що Ви художниця, Ви також і викладачка. Кого навчаєте? Як прийшли до викладання?

Якось саме склалось. Я коли приїхала в Обухів, працювала в садочку і викладала малювання. Якийсь час займалась дизайном інтер’єрів, але з часом повернулась до малювання. Спочатку працювала з Олею Матвійчук у студії «Фарбований лис», зараз викладаю дітям в арт-майстерні «Сьоме небо». Дорослі до мене додому приходять на заняття. Кілька людей постійно ходять, хтось отримує сертифікат на майстер-клас з малювання в подарунок. Малюємо аквареллю, олією.

Для творчості, як на мене, потрібен певний особливий стан. Ви пишете картини на замовлення? Наприклад, за конкретним запитом?

Стан – це обов’язково, у мене інакше не виходить. На замовлення може бути, але, якщо співпаде: мені це подобається, хочеться намалювати і мені це замовили. Якщо немає натхнення, нічого не вийде.

Часто малюєте на замовлення?

Не дуже. Зазвичай, це відбувається так: я зробила, показала, сподобалось – купили. Бувало, замовляли щось на моє бачення. Коли створювала інтер’єри, бачила яка б картина підійшла до конкретної кімнати. Так могла взятись за роботу.

Був у мене досвід: подруга займається дизайном інтер’єрів і якось замовила фламінго аквареллю, надіслала референс. Але, акварель, вона неконтрольована, тече як хоче. Тобто, я не можу повторить точно так. А вона вимагала саме так, як на зразку, такого ж відтінку. Всю душу з мене витрясла. Це було останнє замовлення за конкретним запитом.

Що Вас надихає?

Немає чогось одного, щоб спрацювало. Буває прокинулась, багато енергії, гарний настрій, сонечко за вікном і всі матеріали є – я можу малювати. В інший день, за тих же умов – не можу. Якийсь внутрішній тумблер, як воно працює я не знаю.

Як сталося, що так круто змінили життя і опинились в Обухові?

Це родинна історія. Тітка в Києві жила і моя старша сестра повезла до неї бабусю. Бабуся тут не прижилась і повернулась в Казахстан, а сестра залишилась. Закінчила технікум і отримала роботу в Обухові за розподілом. Десь в 1992 році забрала і мене.

Війна вплинула на Ваше життя та творчість?

Зникло натхнення. Чоловік воює, а я не можу малювати.

Рятуюсь кулінарією, вона для мене як мистецтво. Напевно, так компенсую. Тут і творчість, і фарби. А ще це можна з’їсти.

Все почалося з фіалкового конфітюру. Побачила у себе в стрічці і зрозуміла, що дуже його хочу, але, спробувати могла лиш якщо сама приготую. Я тоді готувала, ну… таке. Саме після того конфітюру щось перемкнулося. До цього в мене навіть каша підгорала.

Найцікавша історія з морозивом. Виявляється, морозиво можна робити з будь-чого, навіть із шинки. Сама таке ще не робила, але знаю, що можна. Робила огіркове, бурякове – це дуже добре в родині зайшло. Гарбузове тільки мені сподобалось А ще його можна з різного посуду їсти, це теж цікаво.

Тепер йду в магазин, обираю якийсь цікавий продукт. От нехай сьогодні це буде артишок. І відразу фантазую, що б я могла з нього приготувати. Що б хотіла, які продукти є вдома, а що треба докупити. Відразу думаю в який красивий посуд все це викласти, щоб було незвично. Для мене це теж, можна сказати, творчість, і потрібно натхнення. Тому ми їмо різну їжу: і сосиски, і пельмені (сміється).

Ще повністю перейшла на українську мову. І до цього були спроби, ще в 90-х роках в садочку намагалася проводити заняття українською. Бо з дітьми легше, вони не оцінюють. Своїм дітям пісні співала українські, особливо Ані. Їй подобалась «Ой, чий то кінь стоїть». В студії десь за два роки до вторгнення почала вести українською. В магазинах пробувала говорить, де точно знала, що ніхто не буде сміятись, не робитиме зауваження. Деякі дописи в соцмережах робила українською мовою, але наді мною кепкували. Було й таке, що казали: не говори українською, говори російською, бо здається ніби ти знущаєшся. Тому соромилась. Але після вторгнення перейшла повністю.

Приймали участь у волонтерських ініціативах?

Так. Збирали в студії допомогу для людей у звільнених селах, одяг, їжу, ковдри, подушки. Чоловік з хлопцями відвозили.

Коли чоловік пішов служить трохи допомагала. Зібрали на далекомір, навіть два придбали, тепловізор, автівку і ремонт авто. Ну й смаколики, одяг, гігієну, побутові речі, всяке-різне. В студії з дітьми збирали подарунки на Різдво для бійців, робили «валяні сердечка». Але це ж для своїх, мабуть, не рахується.

Декілька своїх картин передала на благодійний продаж. Одна з них стояла незакінчена, і я зрозуміла, що можу допомогти ще й так. Дописала картину і передала на благодійний аукціон. В студії перший час приймали дітей-переселенців безкоштовно. Також, проводила благодійні заняття для цих діток в ГО «Інститут Розвитку Громад».

Що побажали б Обухову і Україні?

Окрім Перемоги, звичайно, я б хотіла, щоб люди подорослішали. Навчились брати на себе відповідальність. Щоб розуміли як створена держава, як будується економіка. Щоб не робили дурниць і мали критичне мислення.

Джерело: https://obukhiv.info/news/natalya-linska-yakshcho-nemae-natkhnennya-nichogo-ne-viide/