Під час Голодомору на кладовище забирали не лише мертвих, але і ще живих: спогади
Джерело: Кагарлицький історико – краєзнавчий музей
Протягом місяця, до Дня пам’яті жертв голодоморів, який цього року припадає на 25 листопада, музей публікуватиме на сторінці історії-оповіді, записані зі слів очевидців, які пережили Голодомор 1932-1933 років.
Була весна 1933 року. Люди масово вмирали від голоду і їх звозили на цвинтар і ховали в братській могилі. Один чоловік, знесилений від голоду, лежав біля своєї хати.
Під’їхавши до нього, його поклали на віз до мертвих людей. Він просився: «Я ще живий». А у відповідь почув: «Ти ж скоро помреш, чого ми завтра по тебе будем їхать?».
Ввечері, повертаючись з роботи, йшла сім’я повз кладовище. Люди почули, що хтось стогне в братській могилі. І вони витягли того чоловіка і забрали до себе.
Ділилися з ним їжею, підтримали його. Чоловік вижив. Помер аж у 1973 році, проживши ще після цієї страшної історії 40 років, – згадувала Тесленко Якилини Іванівни.
Довідково:
Голодомо́р 1932—1933 років — другий акт геноциду українського народу, організований керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932—1933 роках шляхом створення штучного масового голоду.
Вбивство голодом відбувалося в Україні й на Кубані як до 1933 року, так і в 1933 році. Різниця полягає лише в масштабах злочину. Якщо протягом 1932 року голодом було замордовано сотні тисяч людей, то в 1933 році лік ішов на мільйони. Однак і в 1932, і в 1933 рр. в Україні й на Кубані, на відміну від інших регіонів СРСР, де від голоду також загинуло чимало людей, голод був актом геноциду, оскільки він був навмисне спрямований проти української нації як такої.
Кількість людей, які загинули від голоду, відрізняється і залежить від використання об’єму документів у підрахунках різних дослідників. Судом визнана оцінка загибелі 3,941 млн у сільській місцевості на території Української СРР[4] та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці, та екпертно визнається 6,122 млн втрат ненародженими (всього загалом померлих з голоду понад сім мільйонів людей (переважно українців) на території Української СРР та три мільйони українців поза її межами — на Кубані, Північному Кавказі, у Нижньому Поволжі, Казахстані).