Російські “пєтухі” і українські півники Василькова

Як дослідник місцевої історії я завжди трохи заздрив Василькову. І фотки історичні є, і будинки деякі збереглися і навіть залишки синагоги, в той час як у нас навіть місце їх (синагог) невідоме.

У них були свої депутати у Верховній раді, купа якихось сайтів, насиченіший політикум і тд.

Втім, в підсумку все це виявилося лише слабеньким жовчогінним в тілі моєї заздрості.

Першим серйозним ударом по моїй обуховоцентричності стала історія з РОСІЙСЬКИМИ “ПЄТУХАМІ”, котрі пробували наскоком, як і годиться мімікруючим під птицю, оволодіти “південними воротами” до Києва – Васильківським аеродромом.

Частина з них, кажуть знаючі люди, перетворилася на тих, кого на жаргоні пожежників називають “копченою куркою”. Жмурами, котрих перед барбекю у пеклі трохи підсмажили ЗСУ і місцева тероборона. Підготувала, так би мовити, до улюбленого скрепоносними “вічного вогню”. Під казанами зі смолою.

Другою моєю “травмою” стала історія ВАСИЛЬКІВСЬКОГО ПІВНИКА – фігурки, котра разом з шафкою вижила у вщент зруйнованому будинку у Бородянці.

По-перше, це нагадало світу про підзабуту Васильківську майоліку, по-друге – стало символом української незламності.

Обидва фактори зафіксували українські медіа і Боріс Джонсон, котрий розжився у Києві репліками півника.

ПЄТУХІ І ПІВНИК. Нафаршировані свинцем каплуни і народжений у вогні творчості, тотем.

Символи ЇХ поразки і НАШОЇ незламності.

І все це для одного Василькова, міста не ГЕРОЯ, але ГЕРОЇВ.

Як тобі не заздрити, сусіде мій?

Джерело: https://obukhiv.info/news/rosiiski-petukhi-i-ukrainski-pivniki-vasilkova/