Місцеві новини

Син Героя «Небесної сотні» з Обухова став на захист України

Редактор

Син Героя «Небесної сотні» з Обухова став на захист України

Нині його син захищає Україну та її цінності вже у повномасштабній війні.

Про це розповідає hromadske.

Володимир Чаплінський старший.

  • Володимир Чаплінський не мав жодної фотокартки зі служби в армії: «Не хочу спогадів про тюрму тримати».
  • Служив у Радянському Союзі десь на болотах, з голоду їв кору берези. Дуже хотів жити в демократичній Україні й повторював, що він не раб і не бидло.
  • Його 29-річний син — теж Володимир. Згадує, що був іще малим наївним дитям, коли президентом обрали Януковича. Батько тоді як у воду дивився: «Таких людей від влади не відтягнеш». Застерігав, що «буде велика кров».
  • Після побиття студентів у 2013-му електромонтер Обухівського картонно-паперового комбінату Володимир Чаплінський заявив дружині Світлані: «Такого не повинно відбуватися. Настав час устати з колін».
  • А сину сказав: «Твориться історія, маємо бути в її епіцентрі. Про це колись писатимуть книжки». І щовихідних протягом зими рушав у столицю на Майдан.
  • Не записався в жодну сотню. Спочатку був сам собою, але згодом у нього з’явилися друзі та колеги по барикадах.

Спершу своє чергування чоловік ніс просто неба біля бочки. Потім разом із хлопцями вони встановили намет, який назвали “Паровоз Анархія”. Там не було командирів, усі рішення ухвалювали колективно. Це було його місце, — згадувала Світлана.

У січні біля нього вибухнула світло-шумова граната. До лікарні не йшов, щоб не заарештували. Повторював про «тітушок»: «Вони мене навколішки не поставлять». Він щиро вірив, що Майдан переможе, а країна обов’язково зміниться.

18 лютого рідні бачили Володимира-старшого востаннє. Виходячи з квартири, він повідомив: «Запасний ключ від машини там, штраф я заплатив». Коли запитали, навіщо так каже, відповів: «Ну я ж як на війні».

Того ж вечора «беркутівці» спалили їхній намет і випили шампанське, яке майданівці збиралися відкоркувати після перемоги.

Є детальне відео на 40 хвилин, де чути батьків голос. Як він біжить Інститутською і запитує в людей: “Де поранені, де поранені?”. Заховався від обстрілу за деревом. А вже через декілька хвилин його смертельно поранили. Куля влучила в шию, у сонну артерію. Він намагався встати, до нього покликали медиків — думали шити, а кров уже ротом пішла… Є інше детальне відео, його останніх митей… — розповідає про той день Чаплінський-молодший.

За вбивство героя досі ніхто не покараний. Але його життя і його смерть стали визначальними для сина. Він пішов воювати.

Володимир Чаплінський молодший

Коли почалося вторгнення, я подумав, що краще матиму автомат у руках, коли мене прийдуть убивати, ніж сидітиму вдома й очікуватиму невідомо чого. Зараз багато моїх друзів, дядько, двоюрідний брат також воюють. Це все ті люди, яким я хочу потискати руку після закінчення війни, не соромлячись. І звісно, я тут завдяки батьку. Він мій взірець, — пояснює свою мотивацію військовий.

Рік із хвостиком він виконував завдання у добровольчому формуванні територіальної громади, а три місяці вже в ЗСУ.

Про дитинство згадує, як батько сідав на шпагат, займався карате, любив вправи з нунчаками. Хотів віддати сина на східні бойові мистецтва.

Показував прийоми, але мене це не цікавило, — сміється Володимир. — Так само машину з ним крутили — він любив автівки, брав участь у перегонах клубу власників BMW, але це теж було мені далеке. Та ми багато часу проводили разом, багато подорожували країною. Він хотів показати її красу. Особливо батько любив Львів.

Улітку перед Майданом батько з сином ходили у похід Карпатами.

Це був перший мій похід, душевні розмови з батьком про все і ні про що багато дали мені. Він старався знайти відповідь на будь-яке моє питання. Я вдячний йому за цей тісний зв’язок між нами. Ми разом грали на комп’ютері у S.T.A.L.K.E.R. — вона на одного гравця, але ми сідали удвох. За книжки, які він давав читати. За те, що вчив мене чесності.

Якось батько працював кілька років на Кіпрі, щоб забезпечити сім’ю, і взяв на літо нас із мамою. Він багато чого показав. Наприклад, на підводному човні ми спускалися до затонулого корабля.

Чаплінському-молодшому дуже бракує батька: «Його фрази “Привіт, Вовуня!”, яку казав щовечора, коли приходив з роботи.

Того, як він тиснув на дзвінок. Кожна людина ж робить це по-своєму. Можу відтворити, як робив це він. Я не так багато прожив на світі, й інколи дуже хочеться йому подзвонити: порадитися, як робити те чи те. Сумую за ним. Він завжди у моїй голові.

Джерело: https://obukhiv.info/news/sin-obukhivskogo-geroya-nebesnoi-sotni-stav-na-zakhist-ukraini/