В Обухові попрощалися зі снайпером Артемом Журавським
36-річний захисник ніс службу в 135-му окремому батальйоні 114-ї бригади ТрО. Молодший сержант, снайпер відділення снайперів роти вогневої підтримки, один з тих незламних воїнів, завдяки яким утримується сьогодні надлюдськими зусиллями наша оборона.
Повідомляє прес-служба Обухівської міської ради.
Прямолінійний та відповідальний, Артем за позивним «СОНІК» на фронті показав себе вправним воїном та надійним товаришем, – йдеться в повідомленні.
Про воїна:
- Артем Ігорович Журавський народився 19 жовтня 1987-го року у місті Обухів.
- Навчався у загальноосвітній школі № 5. Здобув вищу освіту, закінчивши Міжрегіональну Академію Управління персоналом.
- Пройшов службу в лавах армії.
- Працював у будівельній сфері, робота була пов’язана з інженерними системами. Останнє місце роботи – будівельне підприємство «Альбатрос».
- Чесний, відповідальний, витриманий та дисциплінований, Артем з 2014-го року брав участь у бойових діях у складі Антитерористичної операції на сході України, про що не любив згадувати, і рідним про ці події не розповідав.
- Все, що відомо про цей період його життя – він учасник боїв поблизу населеного пункту Ізваріне у складі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.
- У мирному житті це був комунікабельний, дуже позитивний чоловік. Любив мисливську справу, риболовлю, природу та тварин. Дружив зі спортом, деякий період був фітнес-тренером та масажистом.
- Найкращі свої людські риси він проявив і під час перебування на військовій службі. Артем був мобілізований одразу на початку війни. Службу проходив у 135-му батальйоні 114-ї бригади територіальної оборони на Обухівщині.
- Його підрозділ було переведено до найзапеклішої лінії фронту – населеного пункту Кліщіївка на Донеччині.
- Найбільше в житті любив маленьку донечку, маму, дружину Катю та всіх своїх близьких. Часто їм телефонував, якщо не було можливості поговорити, надсилав повідомлення з кодом «4.5.0».
- Донечка Міланка була для Артема цілим всесвітом, а він – для неї. Це був надзвичайно теплий союз двох споріднених душ. В останньому своєму листі Артем пообіцяв Міланці, що завжди буде поряд з нею, щоб не сталося, і подарував янголятко, як оберіг.
- Сьогодні і дружина, і мама говорять про те, що найкращі сторінки їхнього життя були пов’язані саме з ним, їхнім Артемом. І дякують Богові, що він був у їхньому житті. От тільки на подружнє життя, яке розпочиналось так романтично під час військової служби обох закоханих, доля відпустила їм всього півтора року.
- Рідним загиблого Героя з Обухівщини вручили його посмертну нагороду
- В Українській громаді відкриють “Алею Героїв”
- Полеглому воїну з Обухова просять присвоїти звання Героя України
- Рідні обухівця Черненка Валентина просять надати йому звання Героя
- В Миронівці запрацював реабілітаційний зал для військовослужбовців (фото)